Провідна представниця державницької школи української історіографії, яка все життя відстоювала ідею безперервности та самостійности української історії. Авторка близько 200 наукових праць про Запоріжжя та Південну Україну, досліджувала історію й археологію як на батьківщині, так і в еміграції у Чехії та Німеччині. Вона була першою жінкою, що здобула звання приват-доцентки історії у Київському університеті, а під час роботи в Українському вільному університеті у Празі та Мюнхені виховала цілу плеяду істориків-емігрантів. Її двотомна «Історія України» досі вважається фундаментальним виданням для українських наукових досліджень. Активно співпрацювала з українськими музеями та архівами, брала участь у збереженні культурної спадщини під час Другої світової війни, підтримувала зв’язок із молодими вченими навіть у роки вимушеної еміграції.