Ющенко
Катерина
1919 - 2001
українська науковиця в галузі кібернетики, яка своїми програмними розробками випередила англійку Діну Джонстон — авторку першого програмного забезпечення для Бі-Бі-Сі, королівських ВПС та Британської залізниці; американку Карен Спарк Джоунз, першу програмістку-лінгвістку з Кембриджу, Ґрейс Гоппер — авторку мови Кобол і голову жіночого відділу шифрувальниць Блетчлі-парку ВМФ США.
Портрет Катерини Ющенко в техниці коллажу
Авторка: Оксана Гріга
Жінка, яку ви зараз бачите, — це Катерина Ющенко. Перша в Україні й одна з перших у світі, хто створила мову програмування високого рівня. Її портрет сьогодні висить при вході в павільйон історії програмування у знаменитому музеї Блетчлі-Парк — тому самому, де Алан Тюрінг розшифровував коди під час Другої світової.
Катерина Логвинівна писала свій код тоді, коли комп’ютери займали цілі кімнати.
Вона створила адресну мову програмування — систему, з якою працювали науковці, інженери, навіть економісти. Її шлях — це історія людини, яка не боялася починати там, де ще не було жодних дороговказів.
У радянські часи, коли жінкам часто не дозволяли навіть сідати за пульт машини, вона стала авторкою того, що згодом назвуть основою сучасного кодування. Сьогодні її ім’я стоїть поруч з іменами найвідоміших програмістів світу. І цей спокійний погляд на фото — погляд людини, яка бачила майбутнє, коли інші лише намагалися його уявити.
Катерина Ющенко працювала над обчисленнями, від яких залежали кораблі, ракети й навіть космос. Її завдання були частиною найсекретніших проєктів — вона мала допуск до державної таємниці. У 1951 році в Києві запустили перший радянський комп’ютер — МЕОМ. Він займав цілу кімнату і часто… помилявся. Програми доводилося запускати по кілька разів, а потім перевіряти вручну — на арифмометрах.
Катерина працювала там, будучи вагітною, не маючи права на відпочинок чи помилку.
Комп’ютер мав усього 126 комірок пам’яті для програми й 62 — для даних. Це мізер. Але саме ця обмеженість змусила Катерину шукати нові рішення — писати код “розумніше”, стисло і швидко.
Так народилася ідея адресного методу програмування — принципу, який сьогодні лежить в основі сучасних мов. Катерина зуміла зробити неможливе: навчити машину “думати” ефективніше, ніж дозволяла її пам’ять. У цьому — справжня магія її генія.
Саме завдяки Катерині машина вперше навчилася «розуміти» логіку, повторювати дії, перевіряти умови — і фактично зробила перший крок до штучного інтелекту.
Тоді все починалося з арифмометрів і паперових таблиць. Програми писалися вручну, обчислення тривали днями. Але Катерина бачила далі: вона уявила, що машина може сама аналізувати, робити вибір, запам’ятовувати та повертатися до потрібного місця в коді. У 1955 році, коли в Києві запрацював комп’ютер «Київ», у його серці вже жила логіка Ющенко. Саме тоді вперше у світі були реалізовані задачі розпізнавання образів методом машинного навчання — задовго до того, як світ дізнався, що таке нейромережі.
Іронія в тому, що жінкам часто навіть не дозволяли сідати за пульт комп’ютера.
Але Катерина не просила дозволу — вона просто робила свою роботу. Тихо, методично, геніально. Її колеги-чоловіки підписували звіти, а вона залишала після себе код, який зрозуміла машина — і світ. Код, який став основою сучасного програмування.
Сьогодні, коли ми говоримо про алгоритми, штучний інтелект і машинне навчання, важливо пам’ятати, що колись усе це почалося з жінки, яка вірила: логіка — це теж мова. І нею може говорити комп’ютер.
Катерина Ющенко знала ціну освіти з дитинства. Її мама, Ксенія Рвачова, вчилася рахувати не в школі, а просто на піску — паличкою біля річки. Без зошита, без ручки, але з величезним бажанням знати більше. Коли Ксенія готувалася складати іспити до гімназії, вона місяцями відкладала кожну копійку. Та за тиждень до екзаменів гроші вкрали — просто з матраца в гуртожитку, де вона жила. Дівчата, з якими ділила кімнату, склалися між собою, щоб допомогти їй. Бо Ксенія завжди ділилася своїми знаннями — і добро повернулося.
Так почалася родина, де всі діти стали математиками або фізиками. А одна з них — Катерина Ющенко — пішла ще далі. Від роботи під палючим сонцем на бавовняних полях до небезпечних змін запальником у шахті, вона пройшла шлях, який не кожен чоловік того часу витримав би. Її юність — це не романтична історія про геніальність, а про виживання, силу й наполегливість, що згодом перетворилися на код, який змінив світ.
Катерина Ющенко все життя залишалася людиною, яка вміла дивувати світ — і при цьому шкодувала лише про одне: що так і не продовжила дослідження у теорії ймовірностей. Та навіть без цього її шлях став легендою української науки.
Її Адресна мова програмування, створена ще до Фортрану, Коболу й Алголу,
перевершувала їх за можливостями. Україна має повне право пишатися тим, що саме тут народилася перша практична мова програмування.
Її син мріє, щоб про це пам’ятали: щоб у Києві з’явилася вулиця імені Катерини Ющенко, щоб у підручниках інформатики поруч із іменами Лавлейс і Беббіджа стояло й її — українське, жіноче ім’я. І щоб світ нарешті визнав: перші кроки у світ програмування почалися не лише в Америці чи Німеччині — а й у Києві, з таланту жінки, яка не боялась думати інакше.