Народилася в росії і, звісно ж, зростала в оточенні російської культури. Дівчина працювала вчителькою та забезпечувала сім’ю після смерті батька. Її життя змінила зустріч із політичним засланцем з України та «неблагонадійним громадянином імперії» Петром Єфименком. Після одруження з Єфименком Олександрі заборонили вчителювати, тому жінка почала досліджувати архіви. Згодом молода сім’я переїхала до Харкова, де Олександра занурилась у світ історії України. Жінка одразу долучилась до роботи в історичній школі, читала публічні лекції та вивчала творчість українських письменників, зокрема Григорія Сковороди.

Завдяки численним дослідженням та публікаціям Єфименко стала провідною фахівчинею в історичній галузі. Аби покращити фінансове становище родини та лікувати чоловіка, Олександра отримала замовлення від часопису «Киевская старина»: написати підручник з історії України. Після довгої праці над рукописом жінку чекали непорозуміння з редакторами, тому Єфименко самостійно видала підручник «Історії українського народу». Після цього її запросили викладати на Вищих жіночих курсах у Петербурзі, а вже через три роки Харківський університет присвоїв їй ступінь доктора історії та посаду професора. На жаль, блискуча кар’єра Єфименко закінчилась трагічно, можливо, не випадково. Під час революційних спалахів 1918 року озброєні чоловіки прийшли у дім Олександри, а після допитувань вбили жінку та її доньку.