Лауреатки Нобелівської премії миру

Відповідно до волі засновника премії Альфреда Нобеля, Премія Миру має присуджуватись тим, хто «... зроблять найбільший, або найкращий внесок в дружні стосунки між націями; в скасування, або скорочення армій, що існують, та в проведення, або агітацію мирних з'їздів» Голова Норвезького Нобелівського Комітету вручає Нобелівську премію миру в присутності Короля Норвегії 10 грудня щороку (річниця смерті Нобеля). Премія миру — єдина Нобелівська премія, що вручається не в Стокгольмі. Нобелівський лауреат або лауреатка одержує диплом, медаль, та документ, що затверджує розмір премії. Церемонія вручення Нобелівської премії миру проводиться в будинку мерії Осло з 1901 року. Серед тих, хто були удостоєні Нобелівської премії миру 18 жінок. У цьому списку: пацифістки, правозахисниці, місіонерки, дипломатки, журналістки, професійні політикині та активістки.

1905

Берта фон Зутнер

– австрійська новелістка, радикальна пацифістка, перша жінка-лауреатка Нобелівської премії миру «за зусилля, що сприяють досягненню миру в Європі».

Берта фон Зутнер
Jane Addams 1914

1931

Джейн Аддамс

– американська соціологиня, реформаторка і філософиня, лідерка руху суфражисток у США, яку називали «матір’ю соціальної роботи». Перша американка, яка була удостоєна Нобелівської премії миру як «справжня делегатка всіх миролюбних жінок світу».

1946

Емілі Болч

– американська економістка, професорка історії та соціології, провісниця соціальних реформ і активістка руху за мир. Удостоєна Нобелівської премії миру за «багаторічну, невтомну працю на благо світу».

1976

Бетті Вільямс та Мейрід Корріган

–  засновниці організації «Північно-Ірландський мирний рух» (пізніше перейменований в «Товариство мирних людей» — Community of Peace People). Діяльність організації сприяла мирному врегулюванню кривавого конфлікту в Північній Ірландії. Удостоєні Нобелівської премії миру «в знак визнання заслуг у справі миру».

1979

Мати Тереза

– католицька черниця, засновниця мережі доброчинних місій, діяльність яких спрямована на створення шкіл, притулків, лікарень для бідних і тяжкохворих людей, незалежно від їх національності та віросповідання.  Удостоєна Нобелівської премії миру «за діяльність в допомозі страждаючій людині».

Мати Тереза
Альва Мюрдаль

1982

Альва Мюрдаль

– шведська дипломатка, політикиня, соціологиня та громадська активістка. Всю професійну діяльність присвятила справі роззброєння та встановленню мирних відносин між державами. Удостоєна Нобелівської премії миру «за вагомий внесок в справу роззброєння».

1991

Аун Сан Су Чжи

 політична діячка М’янми, письменниця, правозахисниця, лідерка Національної ліги за демократію. Удостоєна Нобелівської премії миру «за ненасильницьку боротьбу за демократію та права людини».

Аун Сан Су Чжи
RIGOBERTA MENCHU

1992

Рігоберта Менчу

– гватемальська громадська й політична діячка індіанського походження. Посолка доброї волі ЮНЕСКО. Виступала за права корінного населення Америки і припинення громадянської війни. Удостоєна Нобелівської премії миру «як борчиня за права людини, особливо корінного населення Америки».

1997

Джоді Вільямс

– американська громадська активістка, правозахинсниця,  викладачка, засновниця Міжнародного руху за заборону протипіхотних мін. Удостоєна Нобелівської премії миру «за діяльність, спрямовану на заборону і ліквідацію протипіхотних мін».

Джоді Вільямс

2003

Ширін Ебаді

– іранська адвокатка, суддя і правозахисниця, засновниця Центру захисників з прав людини. Удостоєна Нобелівської премії миру «за внесок в розвиток демократії і боротьбу за права людини, особливо жінок та дітей в Ірані». Є першою іранкою і першою жінкою-мусульманкою, яка отримала таку відзнаку.

2004

Вангарі Маатаї

кенійська екофеміністка, активістка захисту навколишнього середовища та політична діячка. Засновниця екологічного неурядового руху «Зелений пояс», що займався висадкою дерев, привертанням уваги громадськості до проблем навколишнього середовища та правами жінок.Стала першою африканською жінкою, яка отримала Нобелівську премію миру «за внесок у сталий розвиток, демократію та підтримання миру».

Вангарі Маатаї
Джонсон-Серлиф, Элен

2011

Елен
Джонсон-Сирліф

перша африканська жінка, демократично обрана президенткою Ліберії. Внесла істотний внесок у мирний розвиток країни та її економічне зростання, зміцнивши права жінок.

2011

Лейма Гбові

– громадська діячка, якій вдалося мобілізувати та організувати жінок різної національності і віросповідання, поклавши край тривалій громадянській війні в Ліберії і забезпечивши участь жінок у виборах.

Leymah Gbowee

2011

Тавакуль Карман

– громадська діячка, зіграла важливу роль в боротьбі за права жінок і демократію в Ємені. Засновниця групи «Жінки-журналістки без ланцюгів» (Women Journalists Without Chains – WJWC).

Удостоєна Нобелівської премії миру «за ненасильницьку боротьбу за права і безпеку жінок і участь в миротворчому процесі».

2014

Малала Юсуфзай

– пакистанська громадська активістка, захисниця прав жінок та дітей. Наймолодша лауреатка в історії Нобелівської премії миру. Удостоєна Нобелівської премії миру «за боротьбу проти утисків дітей і молоді та за права дітей на освіту» в 17 років.

Малала Юсуфзай
НАДІЯ МУРАД

2018

НадІя Мурад

– іракська правозахисниця, Посолка доброї волі управління ООН з наркотиків і злочинності. Удостоєна Нобелівської премії миру «за спробу припинити використання сексуального насильства в якості зброї у війнах і збройних конфліктах».

2021

Марія Анґеліта Ресса

— філіппіно-американська журналістка, співзасновниця та виконавча директорка онлайн-видання Rappler, відома своїми розслідуваннями діяльності терористичних організацій в Азії, а також скандальної силової політики президента Філіппін Родріго Дутерте. Удостоєна Нобелівської премії миру «за зусилля щодо захисту свободи вираження думок, яка є передумовою демократії і міцного миру».

Марія Анґеліта Ресса
Олександра Матвійчук

2022

Олександра Матвійчук

голова української правозахисної групи «Центр громадянських свобод», яка отримала Нобелівську премію миру 2022 року.

Проєкт «Жінки на захисті миру та безпеки» впроваджується ГО «Центр гендерної культури» за підтримки Міжнародної мережі PWAG та Харківської обласної фундації «Громадська альтернатива».