Історична довідка:
Жінки беруть активну участь у мирних рухах з 19 століття. На Лондонському жіночому конгресі у 1899 році Міжнародна жіноча рада ухвалила резолюцію із підтримкою ідей миру та арбітражу, що в тому ж році була ухвалена на першій мирній конференції в Гаазі. Керівництво Ради особливу увагу приділяло тим державам, де мілітаристські тенденції були виражені найбільше. Не випадково наступну Раду було скликано у Німеччині, де жіночі рухи перебували в опозиції до офіційної позиції держави. 
Партія жіночого миру, пацифістська та феміністична організація, офіційно створена у 1915 р., але почала свою діяльність з маршу протесту 29 серпня 1914 р. у Нью-Йорку. 1500 жінок взяли участь в «Жіночому параді миру», що був організований менш ніж за місяць після початку бойових дій у Першій світовій війні. Тиха хода проходила на П’ятій авеню з білим прапором із голубом. Головою комітету «Жіночий парад миру» була 70-річна ветеранка руху за мир та ініціаторка створення Партії жіночого миру Фанні Гаррісон Віллард.
Жіночий парад миру ознаменував зміну методів мирного руху.
Боротьба за важливі політичні рішення та врегулювання миру перейшла в активну фазу – публічну демонстрацію для отримання народної підтримки.
Вважається, що Партія жіночого миру фактично поклала початок сучасному мирному жіночому руху.
У 1915 р. Міжнародний конгрес жінок у Гаазі об’єднав 1136 представниць жіночих асоціацій з кількох країн, що призвело до створення Міжнародного комітету жінок за постійний мир. За рішенням Другого міжнародного жіночого конгресу за мир і свободу, що проходив у Цюриху в 1919 р., комітет було перейменовано на Міжнародну жіночу лігу за мир та свободи Women’s International League for Peace and Freedom, (WILPF).
Дві лідерки Міжнародної жіночої ліги за мир та свободу за їхні мирні зусилля отримали Нобелівську премію Миру – Джейн Аддамс, в 1931 р. та Емілі Грін Бальч у 1946 році.
Поява цієї міжнародної організації сприяла створенню національних представництв, які продовжують свою роботу і сьогодні. Найважливішими напрямками діяльності Міжнародної жіночої ліги за мир і свободу залишаються боротьба з мілітаризмом і просування феміністичної зовнішньої політики.
Серед українських громадських діячок, які брали участь у Міжнародній жіночій лізі були Надія Суровцова, Олена Левчанівська, Оксана Драгоманова, Харитя Кононенко, Бланка Баранова та інші.
Після Другої світової війни європейські жінки знову беруть участь у мирних ініціативах, залучаючи до них жінок з інших континентів. Створена в листопаді 1945 р. на Міжнародному жіночому конгресі в Парижі на хвилі післявоєнних перетворень в Європі і світі Міжнародна демократична федерація жінок, МДФЖ (фр. Fédération démocratique internationale des femmes, скор. – FDIF) впевнено продовжує курс на об’єднання жінок всіх континентів для спільної боротьби в ім’я захисту і завоювання своїх прав громадянками, матерями, трудящими, в ім’я охорони дітей, в ім’я забезпечення миру, демократії і незалежності народів. Сьогодні національні представництва МДФЖ ведуть активну роботу більш ніж в 86 країнах.
26 жовтня 2017 р. в ООН відбулася презентація нового Індексу із становища жінок, миру і безпеки (Women, peace, and security index). Індекс розроблено Інститутом з питань жінок, миру і безпеки Джорджтаунського університету (Georgetown Institute for Women, Peace, and Security) та Інститутом досліджень питань миру в Осло (Peace Research Institute Oslo). Головна ідея цього індексу – боротьба за сталий мир в усьому світі.
Країни із найкращими показниками індексу: Ісландія, Норвегія, Швейцарія, Словенія, Іспанія, Фінляндія, Канада, Нідерланди, Швеція, Бельгія, Сінгапур, Данія, Німеччина, Великобританія.
З 1980 р. за рішенням Міжнародної демократичної федерації жінок 25 жовтня відзначається Міжнародний день боротьби жінок за мир.
Цей день почав відзначатися саме в XX столітті, тому що у цьому столітті людство пережило дві світові війни, і також по всьому світу постійно відбувалися та відбуваються локальні військові конфлікти. В цей день жінки активізують агітаційну діяльність, спрямовану на запобігання і припинення різних військових дій, проводять різноманітні акції проти воєн, організовують конференції і фестивалі. Акції транслюються по радіо і телебаченню. Випускаються газети і журнали, що містять заклики закрити дорогу війнам.
